Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті має значення для реалізації права підозрюваного на захист – ВС

Розглянувши касаційну скаргу захисника особи, засудженої за заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 125 КК України), Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував судові рішення і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі захисник, зокрема, зауважив, що у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи наявні два обвинувальні акти, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, тоді як зміни обвинувачення в судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів.

За результатами касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження ККС ВС установив, що викладення двох обставин, які підлягають доказуванню –місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України), істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.

Значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення полягає в тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває особі доступ до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист.

Якщо мотив учинення цього правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавила її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на те, що чинним КПК України не передбачені наслідки незбігу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та обвинувальному акті, а тим більше – в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленому до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки, коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру, мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК України.

Що стосується зазначеного кримінального провадження, то обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру. По суті це призвело до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у п. «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.

Постанова ККС ВС у справі № 295/12923/19 (провадження № 51-207км21).

Верховний Суд