Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У справі № 911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.
Зазначене питання постало у зв’язку з наявністю неоднакової практики вирішення подібних спорів касаційними судами цивільної та господарської юрисдикцій, незважаючи на однакове процесуальне регулювання таких правовідносин.
Так, Касаційний господарський суд у складі ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати ВС, вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц. На думку колегії суддів КГС ВС, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна (ч. 3 ст. 30 ГПК України), не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань за договором, тому до таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (ст. 27 ГПК України).
КЦС ВС у згаданій постанові виклав протилежний висновок, згідно з яким до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
Крім того, у постановах від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17, від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором) КЦС ВС дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. В іншій постанові від 27 березня 2019 року у справі № 646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, – це позови, пов’язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов’язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред’явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
У постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 Велика Палата ВС визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов’язків, що пов’язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов’язково виступає як безпосередній об’єкт спірних правовідносин.
Позиція Великої Палати ВС ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.
Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.
З огляду на таке Велика Палата ВС дійшла висновків про відсутність підстав для відступу від правових позицій, викладених КЦС ВС у вказаних вище постановах.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20) можна ознайомитися у ЄДРСР.
_03_03.png)
